Він упав обличчям на холодну землю. Удар був болючим, але це було ніщо в порівнянні з агонією, що пекла зсередини.
Пекучий жар охопив його груди — задушливий, нестерпний, наче розплавлене лезо розриває його зсередини.
"Це боляче... Це боляче... Так боляче..."
Він лежав нерухомо. Він не міг поворухнутися, навіть не міг відкрити рота, щоб закричати.
Поруч нікого не було. Жодної душі. Тільки тьмяне сяйво вуличного ліхтаря розлилося по його млявому тілу посеред алеї.
Його сили слабшали. Його очі поволі почали заплющуватися — важкі й неминучі. Залишилося лише тіло, яке вже не могло утримувати душу.
І все ж таки — остання іскра свідомості змусила його поворухнутися. Ледве-ледве, ледве-ледве, він підняв голову, щоб побачити щось — що-небудь.
На якусь мить він побачив лише тінь, що наближалася до його поваленого тіла. Він шукав у собі сили просити про допомогу.
Його губи розійшлися, намагаючись скласти слово, благання, але все, що він встиг вимовити, це уривчастий шепіт.
— Він... ЛП...
Його вії стали важкими, як свинець. Темрява забрала його в одну мить. У кінці тунелю не було світла — тільки холодна, тиха ніч.
Останнє, що він відчував, був не біль, не дотик, а голос. Приглушені. Закрити... І все ж таки вже так далеко.
3 липня 2021, 00:14 — помер Ямадзакі Сейдо.